Поради батькам

Пам’ятка для батьків з правового      виховання

       Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважатися, якщо вона сама буде складати правила поведінки і нести за них відповідальність.

 1. Коли порушуються права дитини?

• Коли немає безпеки для її життя та здоров”я.

• Коли її потреби ігноруються.

• Коли по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження.

• Коли порушується недоторканість дитини.

• Коли дитину ізолюють.

•Коли дитину залякують.

• Коли вона не має права голосу у процесі прийняття важливого для сім”ї рішення.

• Коли вона не може вільно висловлювати свої думки та почуття.

•Коли її особисті речі не є недоторканими.

• Коли її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами.

• Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

2.    Як реагує дитина на порушення її прав?

• Їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона грубить, блазнює, б”ється, замикається в собі і т.д.)

• Її турбує особиста безпека і любов до неї.

•  Вона часто буває в поганому настрої.

•  Може втекти з дому.

• Може приймати наркотики або алкоголь.

• Може робити спроби суіциду (замаху на своє життя).

3.    Де я можу дізнатись про права своїх дітей? 

•   Загальна Декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року.

•  Конвенція про права дитини прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.02.1989 року.

•  „Перші кроки”. Посібник для початкового вивчення прав людини. Amnesty International. Easton Str. London.

•  Настільна книга для молоді „Твої права”. Міжнародна ліга прав дітей та молоді. 

            Київ 1999 р.

•  Комітет сприяння захисту прав дитини м. Київ, тел. 295-26-96

• Всеукраїнський комітет захисту прав людини м. Київ, пров. Шевченка 13/21-в. к.8, тел. 228-87-83

4.    Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

• Пам'ятати що дитина – це окрема особистість, яка має свої  власні почуття, бажання, думки, потреби, які потрібно поважати.

• Забезпечити її фізичну безпеку. Впевнитись, що вона має телефони 01, 02, 03, 04, імена та телефони близьких родичів, сусідів.

•   Навчити її казати „Ні”, навчити захищатися, вміти поводити себе безпечно.

•  Негайно припинити фізичну та словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.

•  Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями та думками.

• Пам”ятати про її вік та про те, що вона має особисті особливості.

• Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

• Залучати дитину для створення сімейних правил.

Конфлікти між батьками та вихователями: запобігти, розв’язати, допомогти.

«Хто попереджений, той озброєний» — це стосується і конфліктів між батьками та вихователями ЗДО. Якщо знатимете, яким мами й тати уявляють перебування дитини в групі та які дії вихователя вважають причиною для конфлікту, зможете його уникнути. Як встановити партнерські взаємини між батьками та педагогами до вступу дитини до ЗДО та розв’язати конфлікт, якщо той все-таки виник — пояснює 

 Чого очікують батьки

Усі батьки хочуть для своєї дитини найліпшого. Однак уявлення про це «найліпше» можуть бути різними, не збігатися із поглядами педагогів чи можливостями ЗДО. Саме такі розбіжності спричиняють конфлікти між батьками та вихователями.

Батьки хочуть, щоб…

… дитина була здоровою

… вихователі проявляли уважність та любов

… дитині було весело й цікаво

… адаптація пройшла швидко і легко.

Отже, що тривожить батьків найбільше? Мами і тати, зокрема, побоюються того, що:

їм буде важко відпустити дитину й переживати розлуку з нею, вони сумуватимуть і відчуватимуть провину;

дитина не впорається із новим досвідом, відчуватиме тугу за рідними й самотність, а не радість від спілкування з однолітками;

за зачиненими дверима, без батьківського контролю у групі можуть відбуватися неприємні чи навіть травмівні для дитини речі;

вихователь — найважливіша для дитини людина в новому просторі — не проявлятиме турботи та доброти до неї, і це стане настільки травмівним, що завадить її психологічному благополуччю;

виникне конфлікт із вихователями й сила буде на боці останніх, тож доведеться шукати інший дитячий садок або залишати дитину вдома, доки вона не піде в школу.

Переживання батьків, мабуть, зрозумілі кожному. І для батьків конфлікт — крайня межа, дійти до якої вони насправді не бажають. Та головне — конфлікти між батьками та вихователями можна попередити.

Як запобігти конфліктам

Роботу із батьками, що спрямована налагодити конструктивну комунікацію з вихователями, слід розпочати до того, як дитина вперше переступить поріг дитячого садка. Оптимально провести загальну зустріч батьків та вихователів за пів року до вступу дитини в ЗДО. Найліпший формат такої зустрічі — діалог, під час якого батьки матимуть змогу обговорити усі питання, що їх хвилюють.

Серед основних аспектів, які потрібно розглянути на зустрічі, виділимо, зокрема, свідомий вибір ЗДО, попереднє знайомство із вихователями та вибудовування взаємодії із ними на партнерських засадах, особливості процесу адаптації тощо.

Свідомо обрати ЗДО

Бути партнерами

Попередньо познайомитися із вихователями

Усвідомити зміни

Знати про перебіг адаптації

Формувати довіру

Зустрітися з вихователем віч­на­віч

Брати участь у житті ЗДО

Що робити, якщо конфлікт все-таки виник

Попри усі профілактичні заходи, конфліктні ситуації все одно можуть виникати. І в цьому немає нічого страшного, адже конфлікт — нормальна частина людського життя. Якщо конфлікт розв’язати конструктивно, можна навіть поглибити взаєморозуміння між батьками та вихователями.

Дотримуватися меж

Залучити третю сторону

Зробити паузу

У будь-якому разі і вихователь, і батьки, і психолог мають пам’ятати, що інтереси дитини — у пріоритеті. Тож якщо спроби налагодити комунікацію між батьками та вихователями будуть марними, ліпше запропонувати стороні, що не може стримуватися, подумати або про зміну професії — якщо це вихователь, або про зміну дитячого садка — якщо це батьки. Не варто витрачати час і сили на перевиховання дорослих, адже це завдання неможливо розв’язати.

 експерт  ОЛЬГА КЛЯПЕЦЬ, психолог-консультант, канд. психол. наук, Київ.

Як вирішувати конфлікти між батьками та дітьми

Жодна сім'я не обходиться без конфліктів між дітьми та батьками. І нічого жахливого в цьому немає, адже «правильні» конфлікти допомагають зняти напругу між його учасниками, дають можливість знайти компромісне рішення без утиску інтересів одного з членів сім'ї і в підсумку, тільки зміцнюють взаємини. Але все це вірно тільки щодо конфліктів, які розумно вирішують. Набагато частіше суперечки і сварки стають причиною затаєних образ та погіршенням стосунків між її учасниками.

При зіткненні інтересів виникає проблема відразу у обох сторін: і у дитини і у батьків. Що ж робити в таких ситуаціях? Батьки вирішують завдання по-різному. Одні кажуть: «Взагалі не треба доводити до конфліктів». Але ніхто не застрахований від того, що бажання наші і нашої дитини одного разу розійдуться. Коли ж починаються протиріччя, одні батьки не бачать іншого виходу, як наполягти на своєму, інші ж вважають, що краще, поступившись, зберегти мир.

Так з'являються 2 неконструктивні способи вирішення конфліктів.

Перший з них можна назвати «Виграє тільки дорослий (батьки)».

Мотив дорослих, які вважають за краще цей спосіб, простий: якщо дати дитині робити те, що вона хоче, вона тільки так і буде чинити, не рахуючись з інтересами інших людей. Дорослий «пригнічує» дитину своєю перевагою в силі. І тим самим дає їй приклад якраз такої поведінки, яку він не хоче бачити у сина чи дочки.

Іноді дорослі-переможці обирають іншу тактику: домагаються свого наполегливими вмовляннями. Висновок дитини: «Батьки все одно наполягатимуть на своєму, мої бажання нікого не цікавлять». В результаті вона постійно відчуває себе переможеним. І почуття це відбивається в її поведінці: вона може бути або агресивною, або пасивною. Поступово накопичуються образи, розвивається відчуженість.

Другий неконструктивний спосіб – «Виграє тільки дитина».

Батьки вибирають цей спосіб за мотивами «все найкраще дітям», «аби не плакала», «мир за всяку ціну» і т. д. У цьому випадку в сім'ї вдається підтримувати атмосферу спокою і поступливості. Але навряд чи дитина зустрінеться з такою ж готовністю з боку інших дорослих і дітей. До того ж, у міру того як дитина росте, ростуть і її потреби. А у батьків накопичується невдоволення своєю вічною роллю покірних виконавців її бажань.

Існує також і конструктивний спосіб вирішення конфліктів. У ньому виграють обидва учасники - і дорослий і дитина. Алгоритм рішення включає в себе кілька кроків:

1. Прояснення конфліктної ситуації.

2. Збір пропозицій.

3. Оцінка пропозицій і вибір найбільш прийнятної.

4. Деталізація рішення.

5. Виконання рішення, перевірка.

Перший крок - прояснення ситуації.

Дорослий активно слухає дитину, намагаючись зрозуміти її почуття, мотиви, труднощі. При цьому важливо починати саме з вислуховування дитини. Якщо вона переконається, що її чують, тоді зможе вислухати і вас, а потім перейти до спільного пошуку рішення.

Також, коли дорослий починає слухати і розуміти почуття дитини, напруга емоцій значно знижується. І тоді стає можливим прийняти позицію «супротивника» до розгляду.

Вислухавши дитину, потрібно повідомити їй і про свої почуття і бажання. Але зробити це у формі «я-повідомленні» замість «ти-висловлювання». Наприклад: «Я втомлююся на роботі і хотіла б, щоб мені не доводилося гуляти ввечері з твоєю собакою» (замість «Ти завжди перекладаєш свої обов'язки на інших»).

Другий крок - збір пропозицій.

Починається він з питань: «Як нам вчинити в цій ситуації?», «Що можна зробити?»

Важливо, щоб дитина сама пропонував варіанти рішень. Дорослий висловлює свої міркування. При цьому збираються всі пропозиції,навіть якщо вони на перший погляд не надто прийнятні.

Третій крок - оцінка пропозицій і вибір найбільш прийнятного.

Це дуже важливий етап. Доброзичливо обговорюються і враховуються всі думки, без роздратування і образ. І поступово у дітей виробляється звичка вирішення конфліктів мирним шляхом. Коли в обговоренні бере участь кілька сторін, найбільш прийнятним вважається пропозиція, яка влаштовує всіх учасників.

Як бути, якщо таке рішення не знаходиться? Зазвичай при такому способі вирішення проблем в учасниках пробуджується творчий підхід і готовність йти назустріч один одному. Але ж дитина може запропонувати просто неприйнятне рішення. Тоді потрібно виходити з реальної оцінки ситуації. Якщо пропозиція дитини небезпечно для життя і здоров'я, необхідно зупинити її. Іноді ж ми наполягаємо на своєму тільки з принципу, а реальної загрози при цьому немає.

Крок четвертий - деталізація прийнятого рішення.

Необхідно уточнити, як воно буде виконуватися. Наприклад, вирішено: син сам буде піклуватися про годування свого собаки. Що для цього знадобиться? Можливо, доведеться виділяти йому регулярно якусь суму для покупки корму, вітамінних добавок і т. д. Або навчити елементарним навичкам готування (показати, як зварити, змішати і т. д.). Домовитися про те, що собачий посуд він також буде мити сам. Прикріпити на видному місці нагадування про години годування і т. д.

П'ятий крок - виконання, перевірка.

Не виключено, що не все піде так, як ви очікуєте. Через якийсь час варто запитати у дитини, чи не потрібна їй якась допомога?

Як бути, якщо конфліктують брати і сестри?

У більшості випадків варто надати дітям можливість самим розібратися в подіях. Надішліть їм приблизно таке «я-повідомлення»: «Мені не подобається, коли в нашому будинку кричать один на одного». Або: «Мені здається, мої діти здатні самі розібратися у своєму спорі».

Якщо ж пристрасті зайшли занадто далеко, тоді дорослому доведеться взяти на себе роль посередника у вирішенні конфлікту. Можна в такому випадку використовувати той же алгоритм і ті ж прийоми, що і в конфлікті «дорослий – дитина».

За матеріалами книги Юлії Гіппенрейтер «Общаться с ребенком. Как?»

Поширені проблеми в поведінці дітей

       Іноді діти поводяться жахливо: не слухають батьків, сперечаються з ними й зухвало відповідають на будь-яке зауваження, ображають своїх однолітків на дитячому майданчику, забирають речі. Батькам доводиться нелегко, коли їхні діти поводяться подібним чином. Розглянемо найбільш поширені проблеми в поведінці дитини, спробуємо з'ясувати, як їх розпізнати, як з ними впоратися.

Яка поведінка вважається нормальною?

Чіткого визначення «нормальної» поведінки немає. Вона залежить від віку дитини, її характеру, емоційного розвитку та оточення, в якому вона виховується.

У цілому, нормальною можна вважати поведінку, прийнятну для даного віку, рівня розвитку в суспільстві й культури. Навіть якщо поведінка не відповідає очікуванням соціуму або культури, її можна вважати нормальною за умови, що вона нормальна для відповідного віку й не завдає шкоди тим, хто дитину оточує.

Що говорить про відхилення від норми

Якщо дитина іноді впадає в істерику, сперечається або кричить - це нормально. Але якщо така поведінка проявляється щодня – у батьків є привід для занепокоєння. Зверніть увагу на наступні ознаки, що свідчать про проблеми в поведінці:

• Дитині важко справлятися зі своїми емоціями. У неї трапляються вибухи емоцій з найменшого приводу.
• Дитина стає імпульсивною. Вона може ламати або розкидати речі, кричати або проявляти деструктивну поведінку іншими способами.
• Комунікабельна дитина раптом замикається в собі, сперечається, стає зухвалою без явної на те причини.
• Дитина часто бреше, краде або забирає речі, які їй не належать.
• Погана поведінка в школі: бійки, запізнення та прогули.
• Частішають сварки й конфлікти з однолітками, що впливає на її соціальне життя.
• Вона не може сконцентруватися на чому-небудь, стає неспокійною, ледачою або неуважною.
• Сексуальна поведінка дитини не відповідає її віку.
• Вона заперечує всі ваші вказівки, порушує встановлені правила просто для того, щоб розгнівати вас.
• Дитина завдає собі каліцтва або замислюється про це. Висловлює думки про самогубство.

З незначними проявами подібної поведінки можна впоратися, змінивши стиль виховання або скориставшись допомогою психолога. Але є ряд проблем у поведінці, впоратися з якими не так просто. Розглянемо їх докладніше.

Поширені проблеми з поведінкою дитини

Діти часто порушують правила й бунтують проти загальноприйнятих норм для того, щоб подивитися на реакцію тих, хто їх оточує. Так вони дізнаються, яка поведінка прийнятна, а яка – ні. Для цього вони використовують такі моделі поведінки.

Неповага й зухвалість

Коли ваша трирічна донька розмовляє з вами зухвало, – це може здатися смішним. Коли доньці вже 7 років, на всі ваші прохання вона говорить «ні» й переходить на крик – це починає дратувати. Якщо не взяти ситуацію під контроль, така поведінка може призвести до постійних суперечок між батьками й дитиною. Як діяти в таких випадках?

• Дитина сперечається, але підпорядковується вашим вказівкам? Тоді не звертайте уваги на таку поведінку. Ігнорування поганої поведінки може бути досить ефективною тактикою.
• Якщо дитина виконує ваші прохання, але при цьому сперечається? У цьому немає нічого страшного. Поясніть їй, що відчувати злість - нормально, але неприпустимо розмовляти з вами неповажним тоном.
• У випадку, коли відповідна реакція дитини загрожує ближнім або їй самій, потрібно бути уважним до того, що вона говорить, і тримати ситуацію під контролем.
• Не реагуйте імпульсивно. Дайте дитині заспокоїтися й тільки після цього спокійно поговоріть із нею. Поясніть, яка поведінка прийнятна, а яка - ні.
• Установіть обмеження й поясніть, що за погану поведінку дитина понесе покарання. Не погрожуйте, просто констатуйте факт, що у випадку поганої поведінки вона не піде в кіно або не отримає морозиво.
• Озвучте свої очікування з приводу бажаної поведінки.
• Подумайте про те, як ви поводитеся з дитиною або з іншими людьми в її присутності. Ви виявляєте грубість або неповагу? У випадку позитивної відповіді – перегляньте свою поведінку.

Лихослів'я

Відчуваючи злість, діти підвищують голос і кричать. Якщо дитина починає лихословити ще до того, як їй виповнилося 10 років – це серйозний привід для занепокоєння. Зазвичай діти кричать або лаються, щоб затіяти суперечку з батьками або просто настояти на своєму. В такому випадку дотримуйтеся наступних рекомендацій:

• Переконайтеся, що ви самі не використовуєте лайливі слова в присутності дітей.
• Не допускайте лихослів'я вдома.
• Чітко поясніть, що за подібну поведінку її чекає покарання, і завжди дотримуйтеся цієї домовленості.
• Якщо лихословить дитина молодшого віку – негайно зробіть їй зауваження. Поясніть, що це погані слова і люди не люблять тих, хто їх вживає.

Ви через необережність вжили подібне слово в присутності дитини? Тоді негайно перепросіть. Можна навіть попросити дитину нагадувати вам, що це погане слово, щоразу, коли ви його скажете.

Агресивна або жорстока поведінка

Відчувати злість – нормально для дитини, як і для дорослої людини. Коли злість переходить у жорстоку або агресивну поведінку – це свідчить про емоційні проблеми. Перепади настрою, психози, розлади поведінки, травми, імпульсивність або фрустрації можуть викликати агресію в дитини. Іноді вона може використовувати агресію з метою самозахисту.

Дитина вчитбся агресивної поведінки. Задумайтесь, яка емоційна обстановка оточує її вдома.

• Найпростіший спосіб відповідати на агресивну поведінку дитини – накричати на неї у відповідь. Але цим ви покажете дитині поганий приклад. Діти вчаться долати свої імпульси й емоції у своїх батьків. Тому, замість того, щоб підвищувати голос, заспокойтеся й заспокойте дитину;
• Співчувайте дитині, приймайте її почуття, але поясніть їй, що битися або кусатися неприпустимо. Скажіть: «Я розумію, що ти гніваєшся. Але битися й кусатися не можна. Ні в якому разі!»
• Поясніть дитині, що у випадку агресивної поведінки вона буде покарана. Запропонуйте їй альтернативний варіант. Наприклад, навчіть її використовувати фрази «Я гніваюся», «Мені це не подобається» замість проявів жорстокості.

Показуйте дитині позитивний приклад адекватної поведінки й не застосовуйте фізичного покарання. Також заохочуйте позитивну, неагресивну поведінку дитини.

Брехня

Діти часто говорять неправду. Батьки хвилюються, викриваючи дитину в брехні. Ви можете відчувати себе зрадженими, ображеними й навіть сумніватися, чи зможете ви в майбутньому довіряти малюкові. Щоб запобігти брехні, дотримуйтеся наступних порад:

• Не сприймайте брехню як знак особистої неповаги. Подивіться на ситуацію з точки зору дитини й постарайтеся зрозуміти, що змусило її сказати неправду.
• Діти можуть говорити неправду через страх, що за правду їх покарають. Хваліть малюка за хорошу поведінку. Так у нього не буде необхідності говорити неправду.
• Учіть дитину бути чесною з іншими на своєму прикладі.
• Установіть покарання за брехню. Такий захід не повинен обговорюватися з дитиною.

Маніпуляції

Батькам надзвичайно складно боротися з маніпулятивною поведінкою. Діти часто поводяться імпульсивно, брешуть або плачуть, щоб отримати те, що вони хочуть. Якщо ви дивитеся крізь пальці на погану поведінку дитини, вона розуміє, що їй дозволено так поводитися. Наприклад, якщо малюк влаштовує істерику, вимагаючи цукерку, і ви купуєте йому одну – це яскравий приклад маніпуляції.

Говорячи простими словами, дитина використовує маніпуляцію для отримання влади. Але ви завжди можете зламати цю модель поведінки та припинити спроби маніпуляцій.

• Будьте готові до того, що дитина буде чинити опір щоразу, коли ви скажете їй «ні».
• Дайте зрозуміти дитині, що якщо ви говорите «ні» – це означає «ні». Поясніть дитині свою позицію, але не виправдовуйтеся.
• Не обговорюйте встановлені правила. При цьому постарайтеся зрозуміти позицію дитини.

Низька мотивація й лінь

Іноді може здаватися, що дитину абсолютно нічого не цікавить. Ні навчання, ні мистецтво, ні навіть ігри. Вона відмовляється брати участь абсолютно в усьому.

Мотивувати дитину – непросте завдання, особливо, якщо вона ледача й завжди знаходить виправдання своїй ліні. Якщо ваша дитина відчуває труднощі з мотивацією, дотримуйтеся таких рекомендацій:

• Не показуйте занепокоєння з приводу такої поведінки. Діючи так, ви можете здатися занадто наполегливими й викликати опір.
• Розповідайте дитині історії зі свого дитинства, щоб підбадьорити її й мотивувати спробувати щось нове.
• Не змушуйте малюка займатися чим-небудь. Дозвольте йому вибрати заняття до душі. Діти охоче займаються тим, що вони вибрали самі.
• Погляньте на ситуацію збоку й подумайте, чи не здійснюєте ви тиску на дитину. Розпитайте, що дійсно її мотивує. Подивіться на дитину як на самостійну особистість і постарайтеся зрозуміти її інтереси.
• Допоможіть малюкові знайти способи самомотивації. Це більш ефективний спосіб, ніж мотивація ззовні.

Іноді впоратися з поганою поведінкою дитини буває непросто. В особливо складних випадках зверніться до психолога.

https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/4038/

ПОГАНІ СЛОВА І ЯК З НИМИ БОРОТИСЬ

    «Ми його цього не вчили!» - вигукують перелякані батьки, чуючи від своєї дитини «негарні»слова. Справді, звідки з’являються такі вислови у дітей, які ростуть у благополучних родинах?

      Якщо задуматись, то джерел знайдеться дуже багато. Телебачення наповнює життя дитини не тільки гарним. Чи завжди Ви контролюєте те, що дивиться Ваш малюк? Навіть сучасні мультфільми мають грубі, жаргонні вислови.

    Дитячий садок, двір, в якому гуляє дитина, і навіть родина (як це не дивно звучить) – це «вчителі» маленької людини.

     Які слова вважати поганими? Звичайно ж, це нецензурні вислови, лайливі та брутальні слова, слова, які принижують і ображають людей. Також так звані «жаргонні» слова.

Вони сильно засмічують дитяче мовлення й дратують батьків. Боротися з ними чи ні – справа кожної родини. Насправді, сьогодні цим нікого не здивуєш, і багато батьків упокорюються із такою ситуацією. А так хочеться все-таки чути правильне, гарне мовлення!

Чому діти лаються? Поки вони ще малі (років до 4-5), вони просто копіюють дорослих не розуміючи того, що говорять. Тут дуже важливою є реакція батьків. Не губіться, скажіть спокійно, що так говорити недобре. Обов'язково скажіть, що такі слова Вас засмучують. Поясніть, чому ці слова не прийнято вживати. Не думайте, що малюк не зрозуміє. Нехай зміст Вашої промови буде йому не зовсім зрозумілий, зате він добре почує Ваші стривожені інтонації та зрозуміє, що так краще не робити.

     Якщо такий спосіб не спрацьовує і лихослів’я повторюється, намагайтесь з'ясувати причини такої поведінки. Можливо, Ваша дитина когось наслідує? На кого хоче бути схожим Ваш малюк? Може на тата або дядька? Цілком ймовірно, що це якийсь герой мультфільму. І саме цей «ідеал» використовує у своєму мовленні такі слова. А що думає малюк? «Я теж хочу бути сильним, рішучим… Отже, необхідно говорити такі слова». Попросіть того, на кого дитина прагне бути схожим, ретельно контролювати своє мовлення (звісно, якщо це реальний персонаж). А якщо лихослів’я прийшло з мультику, намагайтесь зменшити час, проведений дитиною біля телевізора, і прагніть ретельніше обирати, що саме буде дивитися Ваш малюк.

    А може, він лається, тому що хоче привернути до себе увагу? Так часто буває, коли батьки занадто зайняті. Звісно, те, що її будуть сварити за таку поведінку, не має значення, тому що навіть «негативна» увага для дитини – теж результат. «Сварять – значить їм не однаково. Раз їм не однаково – значить, вони мене люблять», - от що відчуває маленький лихослов.

    Поміркуйте, скільки часу Ви проводите разом з дитиною? Не просто поруч, не просто в одній квартирі. Скільки часу ви разом щось робите? Разом кудись ходите? Разом розмовляєте? Змініть ситуацію – і погані слова зникнуть самі.

Може статися і так, що це, так звана, маленька помста. Адже в дитячому житті не так вже й мало приводів для образ. Мама не похвалила за якесь досягнення, тато затримався на роботі, народився братик, і батьки тепер менше приділяють уваги… Образа знаходить вихід у вигляді лайок. Знайдіть та усуньте причину образи, і Ви впораєтесь із проблемою.

  Дитина лається тому, що вона так бореться за свою свободу та незалежність. Ця причина теж береться до уваги. Подумайте, як багато обмежень і заборон Ви виставляєте своїй дитині? Звичайно, у чотири роки ще складно дати дитині право приймати серйозні рішення. Але можна запитати, хоче вона з'їсти котлету або рибу? Одягти червону кофту або синю? Починати можна з малого.

   Може статися, що дитина потрапила до такого дитячого колективу, де лаються? Може. Як правило, потрапляючи до нового дитячого колективу, малюк намагається до нього пристосуватися. І якщо в колективі взято за правило лаятися, він просто приймає чужі норми поведінки, щоб бути прийнятим. Ізолювати його не потрібно. Що ж робити? Допомогти розвивати впевненість у собі, щоб у будь-якій обстановці та оточенні дитина могла досягти успіху і без використання поганих слів. І розуміла, що добре, а що – погано.

Що робити, щоб дитина не лихословила?

* Оточіть її увагою та теплом.

* Обмежте вплив телебачення.

* Створіть сприятливу атмосферу вдома.

* Якщо Ви караєте дитину за лайку, то покарання повинне бути зрозумілим дитині (поясніть, за що) і не принижувати її гідність.

* Не можна ігнорувати «погані» слова.

* Навчіть дитину іншого способу висловлення емоцій: «Я розсерджений», «Мені не подобається…

НАДМІРНА ПЛАКСИВІСТЬ У ДІТЕЙ: ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ?

Наша психіка так влаштована, що плач дитини є для нас одним з найсильніших подразників. Дитячий плач може викликати в нас цілий ряд емоцій - починаючи від бажання негайно допомогти до нападів люті і відчаю. Як же визначити, чому малюк плаче і як слід поводитися в тій чи іншій ситуації?

Дитяча збудливість, сльозливість і емоційність значно вище тих же якостей у дорослих. І це нормально, так як психіка дитини ще нестабільна. Незначний для нас привід може стати для дитини справжньою трагедією. Дитина за допомогою сліз реагує на всі негативні моменти в його житті, сльози для нього - лише вираз емоцій, які він ще не навчився стримувати.

Але діти також несподівано і швидко мають здатність переключаються з поганого на хороше, забуваючи про сльози.

Тому перше, що варто порадити батькам - ставитеся до дитячих сліз спокійніше. Чим молодша дитина, тим частіше він висловлює свої негативні емоції саме сльозами.

Якщо ви помічаєте, що дитина плаче занадто часто і багато (хоча б на тлі однолітків), то тут може бути декілька причин.

У першу чергу, мова може йти про темперамент або індивідуальних особливостях нервової системи дитини. Кожному з нас від природи дана слабка або сильна нервова система. Люди зі слабкою нервовою системою і в дорослому віці відрізняються підвищеною чутливістю, ранимою і схильністю до меланхолії. У дітей же ці особливості виражені більш яскраво - дитина з перших днів життя відрізнявся підвищеною збудливістю, погано спить і часто плаче. Крім того, ви можете помітити, що дитина болісно реагує на сумні епізоди в мультфільмах, страшні казки, погано переносить крик і шум.

Частою помилкою батьків є те, що вони намагаються побороти сльозливість такої дитини-меланхоліка, закликаючи його не плакати і навіть іноді висміюючи сльози, особливо якщо мова йде про хлопчика. На ділі ж таке виховання обертається тим, що до природного сльозливості додається невпевненість дитини в собі, неприйняття себе. З часом психіка дитини зміцнюється, самоконтроль розвивається, і він буде все менше плакати. Однак корисно в спілкуванні з дитиною свідомо акцентувати його увагу на хороших сторонах життя, м'яко перемикати його з негативних, не дозволяючи «зациклюватися» на поганому надовго.

Якщо плаксивість у дитини проявилася несподівано, то причину, в першу чергу, варто шукати в наявності якогось хронічного стресу. Адаптація до дитячого садка або школи, розлучення батьків або конфлікти в сім'ї, проблеми у відносинах з однолітками - всі ці фактори послаблюють нервову систему дитини, роблячи його збудливим. Тому важливо побачити справжню причину внутрішнього напруження дитини і долати її, а не боротися зі сльозами, як зі слідством. Нерідко дитина стає плаксивою і в період вікових криз (одного року, трьох і семи років). З подоланням кризового періоду така плаксивість зазвичай проходить сама собою.

Іноді дитячі сльози - це не вираження внутрішнього напруження або слабкості, а лише спосіб поведінки, який опинився ефективним. Поспостерігайте за тим, в яких ситуаціях дитина починає плакати. Якщо сльози завжди проявляються лише в ситуації якогось батьківської заборони та обмеження (але, приміром, сумний мультфільм не викликає у дитини сліз), а плач нерідко переходить в істерику - варто задуматися про те, чому такий спосіб впливу став для дитини ефективним способом домагатися свого від батьків. Маленька дитина не маніпулює сльозами усвідомлено, але якщо його досвід показує, що сльозами завжди можна домогтися скасування вимог і виконання бажань, цей метод часто стає його «зброєю».

Окремо варто сказати про більш серйозні причини дитячої плаксивості. Наприклад, мова йде про дитячу депресії або пережите насильство. Якщо ви помітили, що дитина несподівано стала дуже плаксивою, напруженою, при цьому у неї знизився інтерес до життя і перестали захоплювати хобі, спілкування з рідними та друзями скоротилося, з'явилися нервові тики, нічні кошмари і інші серйозні симптоми має сенс звернутися до дитячого психолога для детальної діагностики емоційного стану дитини.

Трудові доручення дітей вдома і в садочку

Діти дзеркало сім'ї

«Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ»

       Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст..4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язковою складовою безперервної освіти в Україні.

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

    Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

1. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.
2. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.
3. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.
4. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.
5. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:

• і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція;
• і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;
• і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;
• і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.

     Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

    Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.
     Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

    Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

    Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

• Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
• Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
• Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

Рекомендації для батьків

Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:

• Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
• Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
• У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;
• Наблизити домашній режим до садкового;
• Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
• Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

    Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:

• Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
• Не залишати дитину на цілий день у групі;

Гуляти на майданчику після відвідування садка;

Давати із собою улюблені іграшки;

Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;

Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;

Зустрічати дитину з посмішкою;

Розповідати якомога більше позитивного про садок;

Підтримувати самостійність дитини вдома.

Правило «двох дверей»: Як навчити дитину керувати сильними емоціями

  

     Емоції — як вода. Вони так само текучі та мінливі й можуть пройти, не залишивши й сліду. А можуть заподіяти багато шкоди, якщо потік занадто сильний. У них можна і потонути. Діти ще не вміють відчувати себе вільно в цій стихії (втім, далеко й не всі дорослі вміють). Тому навіть невелике переживання може здаватися їм справжнім кінцем світу: дитина невтішно плаче над «неправильно» нарізаною котлетою або надто голосно кричить від радості при вигляді іграшки. Для нас це дрібниці, але з точки зору дитини — страшенна біда…

НАВИЧКИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ В ВИХОВАННІ ДІТЕЙ

Зазвичай батьки використовують різні способи подолання стресових ситуацій. В когось виходить ефективно, а хтось постійно зазнає невдачі. Є декілька най розповсюджених ліній поведінки:

·         Можна вдавати, що нічого не відбувається, просто ігнорувати та вірити, що дитина сама справиться. Але це якраз той випадок, коли може й справиться, та шкоду це завдасть. Дитина, з якою систематично застосовували цю стратегію, буде беззахисною перед сильними емоціями й ледь що — буде панікувати.

·         Можна спробувати відволікти дитину — скакати перед нею та кричати: «Ну що ти розхвилювався! Подивися, ось метелик летить! ». Так дорослі трясуть брязкальцями перед немовлям, яке плаче, розповідають казку трирічній дитині, коли та капризує, включають мультик, коли першокласник розхвилювався перед виступом. Так, тут ми вчимо дитину певної стратегії подолання емоцій: якщо не можеш заспокоїтися — пошукай нову порцію вражень. Це ефективна стратегія, але у неї є побічні наслідки — наприклад, це перший крок до «гаджетозалежності».

·         Можна піддатися дитячим емоціям, та теж у них заблукати. Картина виходить сумна: дитина не спроможна впоратися сама, а тут ще й дорослі кричать: «Скільки разів тобі говорити — заспокойся! Бачиш, до чого ти мене довела?! » Це трапляється досить часто ненавмисно, — просто діти так влаштовані, що вміють торкнутися у батьків до найтонших і вразливих місць. Ось дитина засмутилася, що домашнє завдання ніяк не дається. Спочатку батько співчуває і намагається допомогти заспокоїтися, потім бурчить про себе «ну коли ж він перестане скиглити», потім кричить «так замовкни ти вже і роби завдання!», а закінчується все нерідко ляпасами й потиличниками — тому що дорослий вже завівся сильніше дитини, він відчуває свою безпорадність і включає «важку артилерію».

Найправильнішою стратегією подолання стресових ситуацій буде, залишаючись емоційно стабільним, спробувати відчути переживання дитини та допомогти пройти через нього спокійно і послідовно. Подивимося, як це зробити.

Шлях до здорової саморегуляції дитини лежить через її сорегуляцію з батьками. Сорегуляція — це регуляція через іншу людину: «з’єднатися з нею» і разом рухатися до більш стабільного стану.

Для якісної сорегуляціі є кілька простих правил:

·         Тон голосу — спокійний, але не беземоційний, прихильний, відповідний до сили переживання дитини: «хороший мій, ти тааааак засмутився!»

·         Позначення почуттів словами. Ми маємо більше влади над тим, для чого є назва, — «ти злишся, занепокоєний, засмучений…»

·         Дотики, спокійні й міцні — вони допомагають в буквальному сенсі «прийти у себе».

·         Неспішні та ненав’язливі ритми — у ваших рухах, мові, дотиках, може бути, у пісні — також допомагають дитині швидше і легше подолати стрес.

Як це виглядає на практиці? Наприклад, сьогодні мій семирічний син засмутився, що ми поїхали в сад на автобусі, а не на машині. Поки ми чекали автобус, він тихо плакав у кутку за зупинкою. В автобусі він постійно сердито штовхав мене в бік, а від зупинки плентався з сумним виглядом.

Я була в хорошому настрої, тому мені вдалося не дратуватися, не лаяти його, дати йому можливість посумувати, — а своє завдання я бачила у супроводі його в цьому шляху через різні почуття: печаль, гнів, апатію. Коли він плакав — я співчувала («Ти так засмутився! Бідний мій»); коли штовхав — легенько штовхала у відповідь (насильства з його боку не було, і мені здалося, що так виявлялася його потреба в тілесних відчуттях), коли просто плентався — продовжувала говорити з ним на абстрактні теми, щоб потроху «заразити» бадьорістю.

І всякий раз намагалася щось сказати про почуття, щоб дати йому відчути, що я його бачу, дбаю, що мені не все одно, що з ним відбувається: «шкода, що ти так засмутився», «ох, схоже ти зовсім без сил »,«ого, схоже ти злишся! ну давай будемо штовхатися» і так далі.

Як ви, напевно, здогдалися, головна складність в процесі сорегуляціі в тому, щоб залишатися стабільним самому. Якщо мене захльостує гнів з приводу малюка, що ридає над малюнком вже 15 хвилин, мені буде складно його заспокоїти, навіть застосовуючи всі перераховані методи. Адже, можливо, головний інструмент сорегуляціі — дзеркальні нейрони: дитина бачить спокійного дорослого поруч, відчуває емоційний контакт (в цьому відмінність від ігнорування) і заспокоюється просто від факту його присутності. Для дорослого той же механізм працює у зворотну сторону — тягне його в ті ж переживання, якими захоплена дитина. У правильній дозі це допомагає поспівчувати дитині, в занадто великий — вводить в стрес самих батьків.

Логічний висновок: щоб забезпечити дитині якісну сорегуляцію, батьки повинні володіти навичками саморегуляції.

Коло замкнулося. Для багатьох дорослих це виклик, тому що вони самі регулюють власні емоції коштом психоактивних речовин, солодкого і стрічки Фейсбук (і я така сама). Хороша новина в тому, що вчитися саморегуляції ніколи не пізно: психотерапія, різні техніки «розради внутрішньої дитини» (та ж сорегуляція, але з внутрішніми фігурами), техніки усвідомленості, спорт і ще багато всього корисного.

Отже, якщо ви намагаєтеся заспокоїти дитину, а вас накриває злістю або відчаєм, — залиште її, займіться собою: подихайте, випийте чаю, зателефонуйте комусь, пострибайте, побийте грушу, покричіть, поговоріть самі з собою, помоліться, нарешті. Навіть, якщо дитина дуже засмучена, у напруженому стані ви їй не допоможете — залиште її на невеликий час і допоможіть собі.

Знайома багатодітна мама назвала це правилом двох дверей — саме стільки закритих дверей повинно бути між нею і дитиною, яка плаче, щоб вона прийшла в себе. З дитиною нічого не трапиться за п’ять хвилин вашої відсутності, а якщо ви врівноважите свій емоційний стан, то зможете заспокоїти її куди краще. А у неї з’явиться шанс на вашому прикладі/

Дитячі маніпуляції

Як реагувати на дитячі маніпуляції

    Батьки нерідко зіштовхуються з маніпуляціями й вимаганням дітей. Навіть малюки дошкільного віку використовують подібні моделі поведінки. Наприклад, коли батьки примушують дитину робити уроки замість того, щоби грати в комп'ютерні ігри, вона може сказати, що батьки люблять її менше, ніж старшого брата. У результаті батьки можуть відчути провину й дозволити дитині грати далі. Донька-підліток може пообіцяти, що завтра допоможе по господарству в обмін на дозвіл піти на вечірку з друзями. Однак ані завтра, ані післязавтра свою обіцянку вона так і не виконує.

    Діти намагаються будь-яким способом отримати бажане. Як батьки ви не раз зіштовхувалися з поведінкою дитини, яка вас засмучувала. На жаль, діти стають все більш винахідливими у спробах отримати бажане. Але не поспішайте засмучуватися. Маніпуляції – це, імовірно, єдиний спосіб для дітей домогтися чогось у світі дорослих. Просто пам'ятайте, що ініціативність і цілеспрямованість – хороші якості дитини. Якщо спрямувати їх у правильне русло й навчити її поважати чужі кордони, можна досягти позитивних змін.

 

Як не піддаватись маніпуляціям дитини

   Для дитини природно вимагати, казати про свої бажання й намагатись отримати бажане будь-якими засобами. Не хвилюйтеся, зіштовхуючись із такою поведінкою, а краще допоможіть їй поряд із цілеспрямованістю розвинути самоконтроль і чесність.

    Маніпулятивна поведінка дитини засмучує батьків. Вони звинувачують її в неповазі до себе або, навпаки, уникають конфлікту й виконують її вимогу. Час від часу батьки намагаються припинити прояви маніпуляцій, але це незмінно викликає опір дитини, і так триває нескінченно, по колу.

    Кращий вихід з такої ситуації – емоційно не втягуватись у неї, адже всі ці маніпуляції розраховані на вашу реакцію. Запам'ятайте, що діти маніпулюють тільки тоді, коли батьки їм це дозволяють. Для даного процесу необхідна участь обох сторін. Згодом діти засвоюють, що брехня, емоційний шантаж, спалахи гніву, висунення умов або гра в жертву допомагають їм отримати бажане. Небезпека в тому, що такі моделі поведінки стають звичкою.

Але як зупинити прояви маніпуляцій дитини? Дотримуйтесь таких правил.

Визначте тригери, які діти використовують для маніпуляцій

Тригери – моделі поведінки, які вас засмучують і викликають відповідну реакцію. Знаючи про свої тригери, можна легко розпізнавати ситуації, коли дитина намагається за їх допомогою маніпулювати, і в подальшому припиняти подібні спроби.

Список таких тригерів.

1. Мам, ще 5 хвилин. Незалежно від того, стосується це гри, перегляду мультфільмів чи чогось іншого, ці 5 хвилин здебільшого затягуються на годину-дві. А тут вже і пора спати, а ще купа справ.

Щоб впоратися із цими вмовляннями вам потрібно: по-перше, сила волі. Саме так. Зберіть усю силу волі докупи і відмовте дитині. По-друге, і ви, і малюк повинні дотримуватись режиму дня (обідати не під час вечері і лягати спати не опівночі).  Чудовий варіант – використання будильника, як сигналу, що потрібно завершувати гру і переходити до інших справ.

2. А мені мама дозволила (ну або тато). Ця  відмовка чудово підходить під час розмови з кимось іншим із батьків, з бабусею чи нянею. Особливо, коли мами немає вдома. За допомогою цих слів діти умудряються з’їдати по п’ять порцій морозива на день та гуляти без шапки. А дорослі ж у цей час «надто зайняті», щоб подумати самим або перепитати у мами.

Запам’ятайте, завжди потрібно перевіряти, чи дозволила мама з’їсти дитині коробку цукерок, якщо ви не певні в цьому самі.  Особливо будьте уважними до усіх питань дитини, коли зайняті чимось іншим. Адже у такі моменти ці маленькі хитруни і мають найбільший шанс отримати вашу байдужу, але вже ж позитивну відповідь «угу»; а ви про це навіть не згадаєте.

3. Щось мені недобре. Часто у дітей трапляються раптові болі в животі,голові, вусі чи ще десь, саме в той момент, коли ви ось-ось збираєтесь розпочати чергову виховну годину. Звісно, тут жодна мама не зможе встояти, вона вже готова пробачити усі шкоди, а дитина отримує максимальну турботу. У такому випадку залишається лише сподіватися, що тривога хибна.

4. Я більше так ніколи не буду. Звісно буде. Можливо з іншими людьми, в інших умовах, але буде. Вам залишається лише пробачити та пам’ятати, що і в нашому житті було стільки ж «ніколи».

5. Воно само! Як часто ви чуєте такі відмовки? Звісно ж, кружки самі стрибають на підлогу і б’ються, а штани вилазять на дерева, щоб подертися. Тут головне правило - змусити дитину говорити правду та відчувати свою відповідальність за скояне. Нехай сам прибирає, зашиває (звісно під наглядом дорослих). Може навіть походити кілька днів у дірявих штанах вдома. Правда – понад усе!

6. «Я не винен». Винен. Малюк повинен навчитися визнавати свою провину і брати на себе відповідальність за власні вчинки. Говоріть про це, запевніть, наприклад, що покарання буде меншим.

7. А можна ще казку? Або попити води? А ще я голодний. А може полежимо поруч? Ось низка прохань дитини, яка активно не хоче лягати спати. Тут потрібно теж зберігати режим. Ви, приміром, можете обмежити цей час однією оповідкою або кількома хвилинами для розмов на будь-яку тему. Час вийшов, казка закінчилась, – пора спати, і ніяких «але».

8. Купи мені це, а я взамін… Нічого не попрошу більше ніколи, завжди  гарно вчитимусь, прибиратиму,в космос полечу… Запам’ятайте, в дітей поняття «ніколи» та «завжди» можуть тривати один день. Тож не вірте цим обіцянкам та провокаціям. Задля бажаного, діти готові обіцяти будь-що, але чи дотримають обіцянку?

9. А у Павла є такі…Типове порівняння, яке зачіпає відразу кілька струн батьківської душі. По-перше, чим ваша дитина гірше, ніж Павло. По-друге, якщо вони купили, то мабуть, це потрібна річ. По-третє, врешті, можна втішити дитину. І ось, лише кілька хвилин, і у вашому кошику вже купа непотрібних іграшок. Що з цим робити? Відповідь одна: Ігноруйте і не забувайте, що й ви маєте свою голову на плечах, тож не потрібно рівнятися на когось чи коритися тенденціям моди, а передовсім думати про користь для своєї дитини.

10. Нам нічого не задали. Звісно. Це можливо з одного уроку, максимум двох. Але ж не з усіх. Довіра дитині - це добре. Але! Перевіряйте щоденник, дзвоніть вчителю чи батькам однокласників та перепитуйте. Врешті дітям потрібен контроль.

11. Нащо мені ті цифри? Усі формули чи хімічні елементи в житті може й не згодяться. Але вміння грамотно писати, читати та рахувати потрібні кожній людині. Не варто прагнути від дитини лише відмінних оцінок, але наполягати на отриманні базових знань з усіх дисциплін ви маєте право.

12. Ти найкраща/найкрасивіша найдобріша і так далі в світі, - ще одна фраза, яка розтопить будь-яке мамине серце. А ще це чудова хитрість, щоб виманити у батьків додаткову іграшку, щось смачненьке чи більші кишенькові гроші. Звісно, такі слова вам приємні. Але візьміть себе в руки, пригорніть свого малюка, скажіть, як раді, що він у вас такий чуйний і… все.

13. Я від вас піду. Так часто може сказати ображений малюк, у своїй уяві пакуючи одяг та втікаючи через вікно. Звісно, нікуди він не піде. Але це ще не кінець. Вам, батькам, потрібно поставити себе на місце дитини, якій, швидше за все, просто бракує уваги. Проговоріть із нею, дізнайтесь, що насправді її хвилює.

14. І останнє, але мабуть найчастіше : «Ну будь-ласочкаааааа». Ці крики можна задовольнити, лише давши дитині те, чого вона хоче. Принаймні так думає значна частина батьків. Насправді можна спробувати переключити увагу дитини на інші речі, зацікавити чимось ще.

 

Поради як не попастись на гачок

1.Визначте власні принципи виховання дитини

    Розуміння своїх переваг і недоліків як батька або матері допоможе вам у випадку, якщо дитина захоче вселити у вас невпевненість або вивести із себе. За будь-яких обставин не відступайте від своїх принципів виховання. Прислухайтесь до почуттів дитини, щоб вона розуміла, що ви про неї піклуєтесь, але вимагайте від неї виконання встановлених правил. Така стратегія виховання набагато краща, ніж спроба за будь-яку ціну зробити дитину щасливою.

2.Не втрачайте контакт із дитиною

   Постарайтесь не реагувати занадто бурхливо, коли дитина прагне домогтись того, чого вона хоче. Допоможіть їй зрозуміти, як отримати бажане більш ефективно. Інакше кажучи, коли і ви, і дитина заспокоїтесь, розкажіть їй про те, що можна зробити для отримання бажаного.

Коли дитина розповідає про свої потреби, вислухайте її. Це не означає, що ви беззаперечно погоджуєтеся з нею. Після того як ви вислухаєте дитину, чесно висловіть свою думку. Якщо дитина буде знати, що може відкрито обговорювати з батьками свої бажання, у неї не буде потреби маніпулювати.

3.Вірте у свою дитину

Ніколи не втрачайте віру в добрі наміри своєї дитини. Іноді дітям бракує самовладання, але повірте – вони не хочуть зробити нас нещасними. На жаль, багато батьків думають, що це саме так, і нав'язують таку установку дитині. Віра у свою дитину дозволить їй самій бачити в собі хороше.

4.Зберігайте спокій

Дбайте про своє емоційне здоров'я. Коли ви тверезо реагуєте на обставини, діти вчаться у вас робити так само. Не треба відразу ж звинувачувати дитину в маніпуляціях. І тоді вона буде більш відверто й щиро казати про свої потреби.

 

Розлучення батьків очима дитини

Вік дітей та їхні реакції

Психологи описують найбільш типові реакції дітей в ситуації розлучення наступним чином. Малюки трьох-п'яти років безперервно сподіваються, що батьки зійдуться знову, але в розриві їхніх відносин звинувачують себе і своє нібито неправильне поводження. Часто вони відчувають себе кинутими, що може проявлятися агресією по відношенню до матері, батька, їхніх нових партнерів або інших людей. Також можливе виникнення регресії, тобто тимчасове повернення до більш ранніх етапів розвитку: може спостерігатися нетримання сечі, смоктання великого пальця, виникає потреба в частих обіймах.

Ситуація розлучення знижує у них почуття безпеки, несе в собі невизначеність і страх перед майбутнім, звідси неможливість заснути, нічні жахи або страх перед темрявою.

Діти шести-восьми років також сподіваються, що батьки знову будуть разом, дуже сумують за тим, хто виїхав або куди-небудь переселився, але можуть проявляти й гнів у відношенні до того, кого вважають винним у розриві сім'ї. У них виникає почуття страху, що батько, який проживає з ними, теж може піти й залишити їх. Гостро відчуваючи біль і печаль, часто плачуть. Але ще гірше те, що вони відчувають тиск на себе й певний примус до необхідності зробити внутрішній вибір між батьком і матір'ю, сумніваючись в його правильності.

Дев'яти- і дванадцятирічні діти відчувають великий жаль, печаль і навіть розпач, переживають неймовірну втрату й безпорадність через ситуацію, що склалася. У них можуть виникнути дискомфорт, вегетативні реакції, наприклад, такі як болі в животі або голові, пітливість рук, буває, що вони втрачають віру у власні сили і впевненість у собі, що тягне за собою проблеми в школі, як у стосунках з іншими дітьми, так і в успішності. Діти в цьому віці можуть звинуватити в розлученні одного з батьків, злитися і навіть психологічно замкнутися або відгородитися від нього; часто висловлюють свої негативні почуття у формі агресії по відношенню до близьких і навіть сторонніх людей. Вони можуть не розповідати про свої домашні проблеми через сором, який відчувають у зв'язку з розлученням батьків.

Підлітки у віці від тринадцяти до вісімнадцяти років іноді відчувають, що повинні підтримувати кинутого батька й молодших братів і сестер, що призводить до надмірних емоційних перевантажень. Вони можуть не захотіти самостійно вибирати, з ким із батьків жити, відчуваючи при цьому, що їх до цього примушують. Буває, що вони чекають матеріальної винагороди за понесені збитки. Молоді люди найчастіше не можуть впоратися з необхідністю усвідомити факт побудови батьками нових стосунків і дуже ревнують їх, вони можуть втратити довіру до людей і боятися в майбутньому близьких стосунків з протилежною статтю. Період дорослішання сам по собі непростий, а додатковий стрес через розлучення батьків може призвести до посилення втоми, проблем з концентрацією уваги, а також до девіантної поведінки (крадіжки або вживання наркотиків).

Адаптація дитини

На думку психологів, існує п'ять фаз адаптації дитини до нової життєвої ситуації, зокрема, до розлучення.

1.Дитина заперечує сформовану найглибшу драму (якщо не сказати, трагедію для дитини).

2. період злості й гніву,

3. страх, але, тим не менш, це вже початок примирення з обставинами, що склалися.

4. переважають смуток, печаль і навіть депресія; і тільки лише п'ята фаза є періодом примирення, тобто визнання й прийняття.

Весь процес адаптації до нових умов життя може тривати десять років!

​Дуже важливо слухати та звертати увагу на реакцію своїх дітей. Докладіть всіх можливих зусиль, щоб ваші діти знали, що вони знаходяться в безпеці. Треба відповісти на всі висловлені й невисловлені запитання дитини.

Переконайте дітей, що в тому, що сталось, немає їхньої провини

Діти повинні знати, що вони не винні й нічим не викликали бажання батьків жити окремо. Треба постійно запевняти дітей, що рішення розлучитись було рішенням дорослих, засноване на дорослих проблемах. Якщо питання про виховання дітей було частим предметом суперечок у сім'ї, вам буде складно переконати їх у цьому. Проте дуже важливо зробити це.

Діти також повинні знати, що вони нічого не можуть зробити, щоб вирішити цю проблему дорослих. Це не їх обов'язок. Ані ангельська поведінка, ні емоційні спалахи не допоможуть їх батькам залишитись разом. При цьому дітям буде краще, якщо вони будуть знати, що їхні батьки завжди залишаться з ними, навіть якщо не будуть жити разом.